ГО «НРВ»: Видатний геолог Віктор Шевчук відзначає 75-річний ювілей

Відомий геолог, великий професіонал своєї справи, професор кафедри загальної та історичної геології ННІ «Інститут геології» Київського національного університету Віктор Шевчук 10 червня відзначатиме 75-річчя.

На честь ювілею видатного науковця, чия дослідницька робота на теренах кількох континентів зробила чималий внесок у розвиток геології та вивчення її еволюції, варто згадати весь трудовий шлях, відкриття та біографію Віктора Шевчука.

Народився професор Шевчук 10 червня 1944 року в невеличкому селі Сорока, що на Вінниччині. Важкі умови повоєнного сільського життя ускладнювались сімейними трагедіями. Батька після війни послали на Донбас вчитися, і до сім’ї він не повернувся. Дід – потомок козацького роду, пропрацював все життя у колгоспі, рано втратив дружину і старшу дочку. Старший син, військовий музикант, демобілізувавшись після фронту, оселився у місті Дрогобич, прилаштувавши на навчання молодшого брата і сестру.  Таким чином, раннє дитинство пройшло у дідовій хаті «під стріхою». До школи пішов у 1951 р., яку закінчив у 1961 році зі срібною медаллю і поступив до Львівського державного університету на геоморфологічне виробниче відділення географічного факультету.

Вибір факультету був зовсім випадковим (поступав «за компанію»), захопився геоморфологічним дешифруванням спектрозональних космознімків, але вже на другому курсі стало зрозумілим, що заглиблення у спеціальність потребує ґрунтовної геологічної підготовки. Визріла необхідність зміни спеціальності, але формальності були надто складними. Нещастя допомогло, у листопаді 1963 року разом із третиною курсу опинився на строковій військові службі. Через три роки, втративши чимало здоров’я, повернувся на навчання. За ці роки змінились навчальні плани, було ліквідоване виробниче відділення, тобто з’явились підстави для переведення на геологічний факультет, хоча й довелося втратити ще один рік (академрізниця) і розпочати все з другого курсу геологічного факультету, разом із двома десятками таких же армійців. Підробляли де могли, а починаючи з третього курсу почалася справжня робота зо сумісництву по забайкальській тематиці, яка вимагала випереджувального засвоєння ряду базових курсів, оволодіння методами дослідження речовини і геологічної структури, постійних консультацій із високими фахівцями дуже потужного на той час геологічного факультету.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Все ж перша виробнича практика у 1968 році, яка проходила у Східному Забайкаллі, у басейні р.Шилки,  протягом 3,5 місяців, як у складі геолого-знімальної партії, так і у складі науково-дослідної групи Львівського університету під керівництвом першого і останнього наставника Юрія Мисника. Картування і дослідження геологічних феноменів з вимушеними перервами тривало протягом 18 польових сезонів до 1994 року, до підготовки докторської дисертації. Результати виснажливих польових робіт в умовах забайкальської тайги, іноді в кооперації із геологами Читинського геологічного управління, тресту «Забайкалзолото», дослідниками наукових установ Чити, Іркутську, Москви, значного обсягу аналітичних робіт, спеціалізованих петрографічних і структурно-петрологічних досліджень і математичного моделювання з’явилися не одразу, але поступово сприяли вирішенню ряду важливих теоретичних і прикладних питань.

Формально навчання в Університеті закінчилось у 1970 році  (диплом з відзнакою), після навчання залишений працювати інженером науково-дослідного сектору, З 1972 року ст.. інженер, потім ст. науковий співробітник з виконанням обов’язків помічника декана з наукової роботи, з 1973 по 1976 роки – заступник начальника науково-дослідного сектору Львівського університету. Кандидатську дисертацію захистив у 1975 році, а з 1976 року – ст. викладач, а з 1978 – доцент кафедри загальної геології Львівського університету, з 1980 по 1983 рік – викладацька робота  у національній школі інженерів м. Бамако (Республіка Малі). У січні 1995 року захистив докторську дисертацію і цього ж року обраний на посаду професора кафедри загальної геології Львівського університету.

Під час роботи у Малі у співдружності із французькими спеціалістами організовані геолого-картувальна практика у чохлі Африканської платформи і спеціалізована – в межах кристалічного фундаменту, проводились петрографічні дослідження утворень архейського амфіболітового комплексу і деяких рудних об’єктів, підготовлено ряд навчальних посібників.

Поза цим, дослідницька робота не припинялась, щоправда, тривалість польових сезонів скоротилась, оскільки доводилось суміщати польові роботи і навчальні геологічні практики.  Вона концентрувалась довкола двох головних проблем: геологічна еволюція системи Монголо-Охотського глибинного розлому і петрологія мезозойських гранітоїдних комплексів.

Поступово вдалося відкартувати різновікові розривні парагенезиси системи Монголо-Охотського розлому, довести ранньодокембрійське його закладення, довести динамо-кінематичний зв’язок шовної зони розлому зсувної природи та спряжених структур розтягу із зеленокам’яним виповненням і ланцюжками серпентинітових протрузій, що глибоко проникаючи у південне крило розлому, розчленовують ранньодокембрійський фундамент, складений головно архейським  амфіболітовим структурно-формаційним комплексом,  на мозаїку блоків, частково перекритих палеозойськими і мезозойськими карбонатними і теригенно-вулканогенними утвореннями. Раніше кристалічний фундамент, на основі К-Ar визначень, вважався кам’яновугільними гранітами.

Особливий інтерес завжди викликали процеси мезозойської тектоно-магматичної активізації орогенного типу. Неймовірно строкаті за складом, морфологією тіл та генезисом, переважно середньо-пізньоюрські гранітоїди займають майже половину площі Пришилкінської рухливої зони, з ними пов’язують більше десятка родовищ і безліч рудопроявів золота, срібла, поліметалів, вольфраму олова, ртуті та інших елементів. Багаторічні дослідження різнотипних інтрузивних утворень, серед яких переважають порфіроподібні граніти, а серед супутніх жильних утворень – гібридні діоритові порфірити, у співставленні із автохтонними палінгенно-метасоматичними гранітоїдами дозволили об’єднати їх у єдину гранітоїдну серію і аргументувати гіпотезу про її утворення під впливом глибинних термофлюїдних потоків. Завдяки флюїдно-магматичній взаємодії флюїдів калій-кремнієвої спеціалізації із переважно підкоровими базальтоїдами формуються алохтонні гранітоїди, взаємодія таких же флюїдів із твердо тільним верхньокоровим субстратом – до формування автохтонних палінгенно-метасоматичних гранітоїдів. Останні складають лінійні зони палінгенно-метасоматичної переробки різновікового субстрату в межах шовної зони глибинного розлому, а також  батолітоподібні тіла, структурно виражені граніто-гнейсовими куполами, ланцюжок яких простежено від Верхнього Приамур’я до Монголії Борщовочний хребет).

Саме питання будови ГГК, зв’язку деформаційних та речовинних перетворень під час їх формування, а головно проблема їх походження протягом багатьох років стали чи не найголовнішими у науковій діяльності професора Шевчука. На проблему граніто-гнейсового куполоутворення у Східному Забайкаллі першим звернув увагу Станіслав Синиця, співставляючи гнейсові куполи Нерчинського хребта юрського віку із ранньодокембрійськими структурами Карелії, де вони виділялись під назвою «облямовані гнейсові куполи». Кінцево проблема механізму куполоутворення дискутується вже близько століття, подібні структури виявлено не лише у фундаменті давніх платформ, а й у різновікових орогенних поясах, але й досі не має однозначного вирішення. Запропоновано численні варіанти, серед яких доволі реальним вважається діапіровий механізм, але й з таких позицій неможливо пояснити ряд «парадоксальних» особливостей будови, зокрема, просторове суміщення елементів структурного парагенезису, що формуються як в умовах субвертикального розтягу, так і в умовах субвертикального стиснення.

Пошук розв’язання такого парадоксу в рамках висунутої гіпотези про формування куполів протягом двох стадій розвитку термофлюїдних аномалій в умовах верхньої кори, примусив до освоєння і широкого застосування оновленого петроструктурного аналізу та детермінованого математичного моделювання, розпочатого у 1986 році, завдяки співпраці з механіками і програмістами. Розв’язано динамічну задачу розвитку  термофлюїдної аномалії в умовах флюїдно-конвективного тепломасопереносу, сворено програмний комплекс по розрахунку полів напружень  у пружних і пружно-пластичних  середовищах. На цій основі показана можливість формування граніто-гнейсових куполів в інверсійних полях напружень (з субвертикальною орієнтацію осей розтягу) під впливом об’ємних ефектів явищ термопружності, метаморфічних, метасоматичних процесів і часткового плавлення і зростаючого діапіризму – на другій. Математичне моделювання, разом із детальним геологічним картуванням, дешифруванням різномасштабних космоаерофотоматеріалів та термобарогеохімічними дослідженнями  дозволило розробити ефективних пошуковий комплекс і апробувати його на декількох золоторудних об’єктах.

Результати теоретичних і прикладних досліджень дозволили вдосконалити базові курси геотектоніки і структурної геології, розробити і впровадити в навчальний процес ряд спеціальних курсів, зокрема, «Геологія докембрію», «Мікроструктурний аналіз», «Геодинаміка» та ін.

Втрата регіону, дослідженню якого віддано найбільш активну частку життя, позначилась акцентом на теоретичних дослідженнях, організацією польових полігонів навчальної і спеціалізованої практик у Карпатах, реалізацією спільних проектів із науковцями відділу геомеханіки Варшавського університету, дослідженням пізньопалеозойського гранітоїдного магматизму Судетів тощо.

Київський період життя виник зненацька у зв’язку з одруженням сина і поселенням молодої сім’ї у Києві у січні 2001р. Професор В.В. Шевчук починає працювати на кафедрі загальної та історичної геології геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та згодою очолив її (у 2003 р.). У цей період розпочато ознайомлення із геологією УЩ, передусім у зв’язку із необхідністю налагодження геологічної практики після важкого періоду 90-х років і закриття Кримського полігону. Був створений тимчасовий полігон на Тетереві, в околицях  с. Городське, і проводилась організаційна робота по перенесенню практики на Карпатський полігон  (долина р. Опір).

В межах УЩ дослідження концентрувались довкола ознайомлення із ранньодокембрійськими структурно-формаційними комплексами і палео-мезопротерозойськими гранітоїдними утвореннями. Значна увага зверталась на зв’язок гранітоїдного петрогенезису і деформаційних процесів у широкому діапазоні РТ-умов. Здійснювались дослідження гнейсово-купольних структур, показано спільні риси і розбіжності архейських, палеопротерозойських і мезозойських утворень, пов’язані із незворотністю еволюції планети. На основі світових досягнень сейсмотомографії, зокрема, нових даних щодо будови перехідної зони ядро-мантія з уособленням так званих геохімічних скупчень, сформульовано гіпотезу реалізації на рівні верхньої кори двох принципово різних флюїдно-магматичних систем. Базитова (тектоносферна) ФМС з генерацією суттєво базитової магми на астеносферних глибинах перманентно реалізується в зонах спредінгу і рифтових структурах, а гранітоїдна ФМС періодично реалізується на верхньокоровому рівні під впливом наскрізномантійних термофлюїдних потоків (суперплюми) стійкої кремній-лужної геохімічної спеціалізації, що не залежать від тектоносферних процесів і послідовно формують «гранітний шар» Землі.

Разом з тим, продовжувались роботи з інших напрямків. Досліджувались процеси ранньодокембрійського розломоутворення на прикладі шовних зон Первомайського і Тальнівського розломів та Голованівської шовної зони в цілому. Вдосконалювався комплекс методів структурного аналізу, розширювались можливості петроструктурних і тектонофізичних досліджень. Дослідження геомеханічного спрямування потребували конкретних розрахунків і було створено нову групу детермінованого математичного моделювання у співдружності із співробітниками механіко-математичного факультету. У подальшому ці роботи виявились ефективними у дослідженні небезпечних геологічних процесів.

У навчальному процесі: вдосконалювались навчальні плани, вводились нові курси (Основи структурного аналізу, Геодинаміка геосфер, Геологія докембрію, Моделювання геологічних процесів і структур), поновлювалась практика на Кримському полігоні (с. Трудолюбовка), вдосконалювались навчально-виробничі практики у Карпатах.

Підготував 2 докторів і 4 кандидатів наук. Член експертної ради ДАК України, член спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій у Київському університеті. Автор одного авторського свідоцтва і понад 170 публікацій, з них найважливіші: Пришилкинская зона Монголо-Охотського глубинного разлома: Монография. – 1975 (у співавт.); Восточно-Забайкальская древняя глыба и ее роль в развитии региональной структуры. – М., 1980; Математическая модель поля напряжений, вызванного тепловой аномалией в упругой бреде. – К., 1996; Геотектоніка: Навчальний посібник. – Л., 2000 (у співавт.); Тектонофізичні основи структурного аналізу: Навчальний посібник. – 2002 (у співавт.); Загальна геотектоніка з основами геодинаміки: Підручник. – 2005 (у співавт.); Геометричні основи геологічного картування: Навчальний посібник. – К., 2007; Основи структурного аналізу: Підручник. – К., 2013 (у співавт.). Нагороджений Премією імені Тараса Шевченка Київського університету (2006), Подякою Президента України (2009), Медаллю імені Л. І. Лутугіна «За заслуги в розвідці надр» (2010), Срібною медаллю Спілки геологів України (2019). Має звання «Почесний розвідник надр» (2011).