Обличчя геології України. ГО “НРВ” розпочинає цикл матеріалів про відомих, талановитих і небайдужих вчених.

 

ГО “Наука.Розвідка.Видобування” пропонує “роздивитися” обличчя української  геології. Ми знаємо про те,що Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. Ми знаємо, що Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети має в своїх  надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу. Також ми знаємо, що наша країна є лідером у Європі з покладів низки корисних копалин світу, літію,бурштину тощо, але ми не знаємо кому ми можемо віддячити за це. ГО “НРВ” виправить це і розкаже про відомих та небайдужих до геологічної галузі України та світу.

Сергій Амвросійович Мороз (1937-1997)

Доктор геолого-мінералогічних наук, професор Сергій  Мороз народився 21 лютого 1937 року у м. Києві. У 1960 році закінчив із відзнакою геологічний факультет Київського університету. Першу наукову доповідь зробив на засіданні геологічного гуртка, будучи студентом 1-го курсу, а перша його публікація „Об образовании опала в бурых гулях Закарпатской угленосной толщи” оприлюднена на початку 60-х років.

 

Після короткочасної роботи в Інституті геологічних наук НАНУ у 1962 році Сергій Мороз повертається в Університет, де працює старшим геологом  в експедиції НДС, що здійснювала геологічну зйомку Лівобережжя України. У жовтні 1963 року зарахований на стаціонар аспірантури кафедри історичної геології, яку достроково закінчив у  1966 році та захистив кандидатську дисертацію на тему „Сумська світа палеоцену Дніпрово-Донецької западини”.

 

Упродовж 20 років Сергій Амвросієвич вивчав Лузанівське місцезнаходження палеобіоти палеоцену, що дало йому змогу зробити висновок щодо існування повного стратиграфічного розрізу та віддзеркалення палеогеографічного зв‘язку „бореального” та тетичного (тропічного) морських басейнів палеоценової епохи, а також виділити Лузанівський страторегіон палеоцену Євразії, що розцінювалося як велике досягнення української геології у справі вирішення актуальних проблем щодо створення міжнародної шкали геологічного часу та глобальних геологічних кореляцій.

 

У 1971 році Мороз захистив докторську дисертацію „Палеоцен Дніпрово-Донецької западини”. Протягом наступних років С.А. Мороз працював в Одеському університеті, а наслідки своїх геологічних розвідок він згодом оприлюднив у монографії „Геологічна будова Північного Чорномор‘я” (1995), де встановив причину відсутності у нормальному стратиграфічному розрізі (Центрального Причорномор‘я) вище понтичних відкладів осадків кіммерію (дакію) пліоцену, яка полягала  у різкій неотектонічній активізації упродовж післяпонтичного часу, коли на терені Центрального Причорномор‘я почали формуватись вкладено-врізані товщі солонуватоводних відкладів, а на території Керченського півострову Криму – своєрідні мульди, де формувались поклади осадових залізистих руд.

 

Розв‘язання геологічних „ребусів” було властивим науковій творчості вченого. Так, наприклад, він перший розшифрував формування Канівських дислокацій як прояв механізму утворення олістотромних товщ упродовж своєрідного дейтероорогенезу, що розпочався ще наприкінці крейдового періоду у зв‘язку із проявом ларамійської фази альпійського тектоорогенезу. Такий висновок ґрунтувався на результатах цілеспрямованих стратиграфічних досліджень.

 

У межах Дніпровсько-Донецької западини і Українського щита С.А. Мороз докорінним чином удосконалив стратиграфічну схему палеогенових відкладів, змінив усталені протягом багатьох десятиліть хрестоматійні уявлення. Водночас він дійшов оригінального висновку щодо часів розвою палеогеографічного максимуму (оптимуму) палеоценової та еоценової трансгресій на теренах північної України та на величезній території  Східно-Європейської платформи і  дотичних регіонів.

 

Понад десять років С.А. Мороз присвятив вивченню палеогенових і неогенових відкладів Донбасу, що було узагальнено у монографії „Кайнозойські моря Донбасу” (1975 р.). Ним було опрацьовано оригінальну стратиграфічну схему, в якій у складі вперше встановленого палеоцену виокремлені олістостромна „брило-брекчієва” товща, рогальська і збірнайська світи, нижнього еоцену – хрестовська, рогівська і білоріченська світи.

Морозом за результатами багаторічних досліджень було нагромаджено величезний фактичний матеріал зі стратиграфії палеогенових відкладів Східно-Європейської платформи і суміжних регіонів, який було уніфіковано та генералізовано. Це знайшло відображення у таких книгах С.А. Мороза як „Методологія геологічної науки” (1985), „Методологічний аналіз стратиграфічних границь” (1988), „Просторово-часові аспекти стратиграфії” (1988), „Основи пізнавального процесу в сучасній геології” (1989) та ін. С.А. Мороза вважають одним із фундаторів історико-методологічної гілки сучасного геологічного знання, а також гідним продовжувачем філософської спадщини В.І. Вернадського.

 

У 1995, 1996 рр. вчений вперше здійснив уніфікацію і генералізацію наслідків стратиграфічних досліджень палеогенових відкладів величезної території Східно-Європейської платформи і дотичних регіонів, опрацювавши оригінальну стратиграфічну схему. Ці дослідження, а також результати дослідження палеогеографічних умов цього часу знайшли відображення у капітальному двокнижжі „Історія біосфери Землі” (1996)

За свої палеонтологічні розвідки Сергій Амвросієвич Мороз світовою громадськістю вважається  провідним фахівцем у галузі палеонтологічного вивчення палеогенових молюсків і брахіопод, серед яких описано низку видів.

 

Протягом останніх років свого життя Сергій Мороз займався проблемами морської геології, четвертинної геології та палеогеографії. Оригінальною є ідея щодо геологічної молодості долини Дніпра.

Загалом своїм науковим розробкам і міркуванням вчений присвятив понад 250 наукових праць, у тому числі близько 50 монографій. Ним підготовлено більше двох десятків докторів і кандидатів наук в галузі наук про Землю.

Помер 16 липня 1997 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

 

Наукова школа палеонтології і стратиграфії

Заснована у 50-ті роки академіком Чернишовим Б.С. та професорами Клюшніковим М.М, Ротаєм О.Л., Морозом С.А.. Нині представниками школи є член.-кор. НАНУ Митропольський О.Ю., проф. Огар В.В., проф. Ольштинська О.П., доценти Гриценко В.П., Киселевич Л.С. та Мєнасова А.Ш.

Основні напрямки наукової діяльності школи:

  • палеонтологія та стратиграфія венду і фанерозою;
  • фаціальний аналіз та палеогеографія фанерозою.

 

Сергій Амвросійович Мороз мав велику кількість учнів-послідовників, які розвивали та поглиблювали його ідеї у різних сферах геологічного знання. Його глибока чуйність поряд із суворою (на перший погляд), але справедливою вимогливістю змушували постійно просуватися уперед у вирії наукового пошуку. Величезна працездатність цієї людини спонукала до безапаляційного наслідування, позбавленого пасивного споглядання, та була запорукою наукових досягнень.

 

Професор С.А. Мороз мав надзвичайно широке коло наукових інтересів, що безумовно знайшло відображення у сфері діяльності та працях його учнів. Вирішення наукових проблем теоретичної та прикладної геології здійснювалося за напрямком стратиграфії, палеонтології, історичної геології, морських геологічних досліджень, філософських основ пізнання геологічного середовища, геоекології тощо.

Побачити професора С.А. Мороза своїм науковим керівником мріяли фахівці з різною освітою: географи, геологи, біологи, філософи, оскільки безмежна кількість його ідей стосувалася дуже різних галузей геологічного знання. Сергій Амвросійович був справжнім патріотом Науки  та Вченим з великої літери, мав широкий науковий світогляд, що сприяло вирішенню проблемних питань як власне геологічної науки, так і міждисциплінарного характеру.  Його постійне прагнення до наукового пошуку та розв‘язку геологічних ребусів були прекрасним прикладом для його учнів та спонукали до активної творчості.

Сергій Амвросійович підготував та випустив більше двох десятків докторів та кандидатів геолого-мінералогічних та геологічних наук, які працюють у різних країнах світу (В‘єтнамі, Росії та інших) та гідно продовжуюють його геологічні, методолого-світоглядницькі та філософські вишукування.