Історія професійного життя академіка Олега Вялова

Стратиграф, палеонтолог, перший Президент Українського палеонтологічного товариства, дослідник Антарктиди, перший дослідник геології та тектоніки регіону навколо станції Мирний академік Олег Вялов.

Академік Олег Степанович Вялов народився 10/23 січня 1904 р. в м. Ташкент в родині офіцера російської армії, командира 306-го Мокшанського полку Степана Юхимовича Вялова, який загинув смертю хоробрих на фронті Першої світової війни в серпні 1915 р. і був посмертно удостоєний військового звання генерал-майора.

 

Батько академіка Вялова Степан Юхимович по закінчені Костянтинівського артилерійського училища в 1896 р. був випущений підпоручиком в Туркестанську артилерійську бригаду. Тут в Туркестані він і познайомився з матір’ю Олега Вялова.

 

З 1910 р. Вялови жили в Петербурзі, так як сюди в Головне управління Генерального штабу був переведений його батько. В сім’ї, окрім старшого Олега, було ще два брати: Володимир і Сергій. Тут в Петербурзі, Олег Степанович отримав початок середньої освіти: спочатку в Реформатському училищі, а потім, після загибелі батька, продовжував навчання у 2-му Петроградському кадетському корпусі ім. Петра Великого.

 

У 1921 році Вялов вступив на гірниче відділення технічного факультету Туркестанського державного університету в Ташкенті. З другого курсу, з січня 1923 р., він почав працювати лаборантом на кафедрі кристалографії і вести практичні заняття. До цього часу відносяться доповіді по кристалографії в гірничому гуртку університету. В цьому ж році технічний факультет був реорганізований, гірниче відділення зачинено, у зв’язку з чим майбутній академік Вялов восени 1923 р. перевівся до Московської гірничої академії, а через рік повернувся в Ташкент на геологічне відділення фізико-математичного факультету Туркестанського університету.

 

У Ташкенті до 1926 р. він працював в Гідрогеологічному бюро Управління водного господарства Середньої Азії на посаді техніка, а потім старшого техніка-геолога, а також брав участь в геологічних і гідрогеологічних дослідженнях на хребті Великий Балхан (Сир-Дар’їнська область) і на Зеравшанському хребті.

 

Восени 1926 р. він був переведений на природниче (геологічне відділення) фізико-математичного факультету Ленінградського державного університету, який і закінчив у 1928 р.

 

У 1927 р., ще під час навчання в університеті, Олег Вялов був зарахований науковим співробітником Бюро обліку води відділу підземних вод Геологічного комітету і залишався в цій установі до середини 1933 р. Літом того ж 1927 року він працював на Північному Устюрті і в Чушкакульському районі в партії М.М.Прігоровського, де зацікавився розрізом чінка (урвистого краю) Устюрта і устричною фауною. Саме цей інтерес змусив його потім взятись за обробку фауни молюсків палеогену Устюрта і Тургая і погодитись у 1929 р. прийняти на себе гідрогеологічні дослідження степової зони до півночі від р. Емби і на Устюрті.

 

Восени 1927 року Вялов взяв участь у вивченні карстових печер масиву Чатир-Даг в Криму, здійснював їх опис і зйомку в гідрогеологічній партії П.М.Васильєвського і П.І.Желтова. Роботи ці були пов’язані з проблемою водозабезпечення м. Сімферополь. Володіючи тільки найпримітивнішими технічними засобами, він дослідив всі основні печери-колодязі, аж до так званої Бездонної печери (Топсіс-Хасар), і був першою людиною, яка спустилась в шахту.

 

Літом 1928 року, після закінчення університету, Олег Вялов в партії І.І.Нікшича виконував детальну (1:42 000) геологічну зйомку на Північному Кавказі в басейні р. Біла (лист ХV-16 Сахрай-Хамишкі).

 

Наступним літом 1929 року, вже будучи начальником партії, Олег Степанович проводить геологічні і гідрогеологічні дослідження в степовій зоні до півдня від р. Емби і на Північному Устрюрті.

 

У 1930 р. Олег Степанович перейшов в Кавказську секцію Геологічного комітету, який називався тоді Інститутом геологічної карти. Незважаючи на великі труднощі, з якими було пов’язане тоді дослідження розвинутих на Кавказі флішевих товщ, Вялов успішно виконав перше доручене йому завдання і склав геологічну карту Туапсинського перетину Головного Кавказського хребта (масштабу 1:42 000), який був доведений в 1931 р. до перевалу Гойтх. При цьому було запропоновано схему стратиграфії флішового комплексу, встановлено юрський вік вивержених порід (світа гори Індюк – кварцеві порфіри і порфірити), що розвинуті поблизу перевалу, і які вважають міоценовими. Окрім того, в 1931 р. Вялов провів геологічну зйомку на Північному Кавказі у верхній частині басейну р. Уруп.

 

У 1933 р. почався новий етап діяльності Олега Вялова. Він перейшов у Всесоюзний нафтовий науково-дослідницький геолого-розвідувальний інститут (ВНІГРІ) та приступив до вивчення фауни і стратиграфії палеогену Середньої Азії. В цьому інституті він пропрацював до кінця 1948 р. спочатку у палеонтологічній секції, а потім завідував Середньоазіатською, а з 1945 р. – Західно-Українською секцією.

 

В перший же польовий сезон – літом 1934 р. – він детально описав основні розрізи в Фергані і проробив декілька додаткових маршрутів для ознайомлення із окремими розрізами Ташкентського району, р. Заревшан, південного Гісарського хребта.

 

Ферганські матеріали послужили основною для докторської дисертації, яку Олег Вялов захистив (минуючи кандидатську) в Ленінградському університеті в 1937 р. Дисертація складалась з двох основних частин – стратиграфічною і палеонтологічною. Окрім того, в ній були  викладені деякі міркування, що стосуються питань тектоніки.

 

Літом 1939 р. Вялов вів геологічну зйомку в масштабі 1:1 000 000 на Камчатці: в Усть-Камчатському районі (басейн р. Камчатки – перетин хр. Кумроч) і на півострові Камчатського мису, де багато уваги було приділено також річковим терасам, які раніше не досліджувались. Він ввів термін «насув Гречішкіна»,  який міцно увійшов в літературу. Більш детальний звіт був переданий, крім фондів ВНІГРІ, в Географічне товариство СРСР. Були зібрані також  і матеріали, які стосуються декількох крупних землетрусів.

 

Недовге приватне знайомство з Камчаткою дало все ж О.С.Вялову підставу, після проробки матеріалів інших осіб, виступити з основною концепцією тектоніки Камчатки. Під час очікування пароплаву у Владивостоці він описав різновиди  сучасних устриць із заливу Петра Великого

У 1940 О.С.Вялов брав участь в роботах Радянської експедиції в Західному Китаї (Сіньцзяні).

 

У 1942 р. Олег Степанович був призначений головним геологом Східно-Казахстанської нафтової експедиції ВНІГРІ (з базою в м. Алма-Ата) і, організувавши її геологічну частину, провів маршрутні дослідження в Ілійській долині.       В наступних 1943 і 1944 роках він був науковим керівником Ферганської експедиції ВНІГРІ і консультантом тресту «Средазнефть».

 

Після повернення з евакуації почався новий  важливіший етап діяльності Олега Степановича, що пов’язаний з західними областями України. На початку 1945 р. він був призначений завідуючим Західноукраїнської секції ВНІГРІ і головним геологом Західноукраїнської експедиції цього інституту.

 

У 1945 р. тільки ще почав відновлюватися геологічний факультет Львівського університету. Викладацький склад був невеликим, не було жодного професора. Декан факультету доцент (згодом академік АН СРСР) Є.К.Лазаренко звернувся до О.С.Вялова з проханням прочитати будь-який геологічний курс для студентів старших курсів, яких було переведено з інших міст (вступу на молодші курси в той рік ще не було). О.С.Вялов прочитав курс геотектоніки, прийняв екзамен і повернувся додому в Ленінград. Знаючи, що роботи експедиції ВНІГРІ будуть тривалими, ректорат Львівського університету звернувся до О.С.Вялова з проханням організувати кафедру історичної геології і палеонтології і взяти на себе за сумісництвом завідування нею. Так і продовжувалось декілька років – літом він працював в полі і керував роботами Західноукраїнської експедиції ВНІГРІ, протягом першого семестру читав лекції і приймав екзамени в університеті, а потім в Ленінграді, завідуючи Західноукраїнською секцією ВНІГРІ, займався камеральною обробкою експедиційних матеріалів.

 

У Львові О.С.Вялов з перших днів активно включився  також в науково-громадську діяльність, зокрема, став одним з ініціаторів і членом-засновником організованої у 1945 р. Львівської геологічної спілки.

 

У 1947 р. на виїзній сесії Вченої ради ВНІГРІ, яка проходила у Львові, Вялов виступив з новою схемою стратиграфії флішового схилу Карпат і молас Прикарпатського прогину. Ця схема була затверджена і стала фігурувати в геологічній практиці як схема Вченої ради ВНІГРІ, а самим автором вона була опублікована в 1951 р.

 

У 1948 р. О.С.Вялов був обраний академіком Академії наук УСРСР, переїхав до Львова і в 1949 р. перейшов із ВНІГРІ у Львівський філіал інституту геологічних наук АН УРСР (теперішнього часу Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України), де організував відділ палеогеографії і тектоніки нафтогазоносних провінцій, якими керував до кінця свого життя.

 

У 1952 р. академік взяв участь у плаванні в Охотському морі на науково-дослідному судні «Вітязь» Інституту океанології АН СРСР і після цього почав читати в університеті курс геології моря.

 

У 1955-1956 рр. О.С.Вялов взяв участь в 1-й Радянській антарктичній експедиції, поклавши тут початок вітчизняним геологічним дослідженням. Після того, як було обрано, за його участі,  місце для станції Мирний і закінчено розвантаження, він провів ряд геологічних спостережень в різних місцях, здійснив ряд далеких перельотів, в тому числі до гори Гаус – згаслого вулкану, а також до оазиса Бангера. Серед опублікованих ним статей можна особливо виділити геологічну характеристику околиць Мирного, нарис тектоніки та історії розвитку Антарктиди.

 

Незабаром після повернення з Антарктики в тому ж 1956 р. О.С.Вялов був відряджений до Мексики на ХХ Міжнародний конгрес, де він виступив з двома доповідями.

 

У 1961 р. вийшла в світ монографія О.С.Вялова «Палеогеновий фліш північного схилу Карпат». В ній були підсумовані результати вивчення стратиграфії палеогену Скибової (Добошанської) і Кросненської зон Карпат.

 

Починаючи ще з 1959 р., О.С.Вялов організовував і проводив сесії, симпозіуми і колоквіуми як республіканські, так і всесоюзніта міжнародні (по лінії комісій КБГА), кожного разу з екскурсіями до Карпат або в інші місця в межах західний областей України. Це були 1-й колоквіум по остракодах (1963 р.), міжнародний колоквіум по форамініферах Карпат і прогинів (1964 р.), наради тектонічної комісії КБГА (1965 р.), семінар по радіоляріях (1966 р.) і ряд інших.

 

У 1966 р. Вялов був запрошений до Відня для представлення доповіді про подорож в Антарктику.

Як вже було сказано, О.С.Вялов почав свою (спочатку недовгу) педагогічну діяльність в якості асистента проф. Д.І.Мушкетова на кафедрі загальної геології Ленінградського гірського інституту в 1932 р. і вів заняття по регіональній тектоніці. Через багато років відвідав цю кафедру (що називалась тепер вже кафедрою структурної і морської геології, якою завідував проф. П.С.Воронов)  та був зворушений, побачивши стіл з табличкою із написом: «За цим столом працював проф. Д.І.Мушкетов, а потім М.М.Тетяєв». На стіні серед портретів бувших співробітників кафедри він побачив і свій портрет.

 

В 1977 р. сталася важлива подія у житті палеонтологів України. Після досить тривалої підготовки, яка пов’язана із багаточисельними формальностями, 14 липня Президіум АН СРСР затвердив нове (самостійне) Українське палеонтологічне товариство, його устав і склад Ради. Його першим президентом став Олег Степанович Вялов і займав цей пост до своєї смерті.

 

Незадовго до свого 84-ліття (і за 8 місяців до смерті), в вересні 1987 р., Олег Степанович взяв участь в експедиції Таджикської АН на південно-західні відроги Гісарського хребта на плато зі слідами  динозаврів – Хаджа-Піль-Ата. Подорож на це «плато динозаврів», про яке він мріяв декілька останніх років, було найскладнішим, але принесло величезну радість. Найбільш крупні сліди динозаврів цього плато мають повну схожість з тими, видову назву яким – Camtosaurus vialovi – дали Л.К.Габунія і В.В.Курбатов на честь Олега Вялова. Під час цієї ж експедиції її учасники побували і на місці слідів «копитноходячих» в Гуматазі. Ці сліди – «досконалий світовий унікум» – написав він в своєму робочому щоденнику.

 

Навесні 1988 р. в Карпатах в Яремчі  відбулась остання сесія Українського палеонтологічного товариства під головуванням Вялова, на якій він був обраний його почесним Президентом. Через півтора місяці, 1 червня 1988 р., його не стало.

За матеріалами монографії Олег Степанович Вялов. (автори С.О.Вялова, В.М. Палія